Держава, використовуючи сукупність засобів впливу на економіку, може стимулювати або стримувати розвиток певних виробничих відносин, розвивати або гальмувати підприємницьку діяльність, тобто відігравати прогресивну або регресивну роль у розвитку агрохолдингів. У статті досліджено теоретико-методичні засади державного регулювання діяльності агрохолдингів в Україні. Мета статті – поглиблення теоретико-методичних засад формування системи державного регулювання діяльності агрохолдингів, що дозволяє розглядати вирішення даної проблеми в площині активізації новітніх форм, методів й засобів регуляторного впливу. У ході дослідження було використано загальнонаукові методи пізнання. За допомогою методів індукції, термінологічного аналізу й операціоналізації понять досліджено поняття «державне регулювання агрохолдингів», на основі такого методу як генералізація – абстраговано (виділено) головні методи та засоби регуляторного впливу держави на діяльність холдингових структур аграрної сфери. Розроблена схема формування впливу держави на функціонування агрохолдингів із зазначенням основних елементів системи державного регулювання. Розглянуто функціональний інструментарій механізму державного регулювання. Запропоновано класифікацію методів регуляторного впливу (адміністративні, економічні, організаційні) та форм державного регулювання (пряма, непряма) та охарактеризовано напрями їх застосування. Автором доведено, що забезпечення стійкого соціальноекономічного розвитку села вимагає застосування адміністративних методів регулювання діяльності агрохолдингів, які значною мірою повинні бути спрямовані на демонополізацію, тобто «деагрохолдигізацію» та організаційних методів, які максимально спрямовані на моніторинго-статистичне, діалового-консультативне, кадрово-наукове, мотиваційне забезпечення діяльності агрохолдингів та формування їх соціальної відповідальності. Елементом наукової новизни є розроблений інструментарій основних методів державного регулювання з обґрунтуванням першочерговості державних регуляторних дій. Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці рекомендацій щодо вдосконалення процесу державного регулювання діяльності агрохолдингів в Україні. Авторське бачення системи державного регулювання діяльності агрохолдингів дає можливість активізувати регулюючий впливу за такими напрямами, як врегулювання відносин власності на землю й контролю за її використанням і якістю земельних ділянок, створення ефективної системи моніторингу діяльності інтегрованих структур, поглиблення приватно-державного партнерства, врегулювання територіальних аспектів операцій зі сплати податків, посилення соціальної відповідальності агрохолдингів. Одночасно з цим необхідно кардинально змінити політику щодо фінансової підтримки аграрних структур з метою стимулювання ведення тваринництва й екологобезпечного виробництва. Саме ці питання і стануть темою подальших наших досліджень.