Метою статті є дослідження еволюції теорій добробуту у постулатах економічних шкіл та концепцій. Встановлено, що перший період розвитку економічних теорій добробуту ознаменувався поляризованими тенденціями превалювання ринку чи держави, що зумовило розгляд суспільного добробуту економістами- теоретиками у макроекономічному аспекті. Другий напрямок розвитку теорій добробуту ґрунтується на імперативах економічного зростання (теорії розміщення, неокласичні теорії, теорії кумулятивного зростання, інституційні теорії та нові теорії регіонального розвитку). З’ясовано, що переосмислення підходів до місцевого та регіонального розвитку на сучасному етапі пов’язано з актуалізацією теорії ендогенного розвитку та концепції місцевого економічного розвитку (place-based theory). Встановлено, що поряд з теоріями добробуту, що побудовані на економічному концепті, в міжнародних дослідженнях розповсюджені теорії, які визначають соціальне становище людей з позиції їх високого рівня життя та людського розвитку. Третій напрямок теорій добробуту пов'язаний пошуком вимірювачів людського розвитку, що виходять «за межі ВВП» (Beyond GDP). Кінець минулого століття ознаменувався значним інтересом до соціальних показників, що окреслились в різні доктринальні форми: соціальний прогрес, людський розвиток, якість життя, добробут в новому означенні, а також збільшенням уваги до особистості та її первісних організаційних груп (сім’я, домогосподарств, громади), та означенням їх ваги у взаємовідносинах «держава-ринок». Спільним вираженням вказаних концепцій є людина, погляд на яку трансформується від суто матеріалістичного розуміння її добробуту до більш широких точок зору – особистості, яка сповідує цінності та перебуває в колективній взаємодії. Проведене дослідження еволюції теорій добробуту вказує на необхідність формування та реалізації державної політики в напрямі активізації місцевого розвитку та забезпечення публічних послуг високої якості.