Актуальність визначення неолібералізму насамперед пов’язана з потребою суспільства у визнанні національної ідентичності, створенні конкурентоспроможного самокерованого суспільства на принципах рівності та гідності. Ліберальна демократія є найуспішнішою моделлю у державотворчому процесі, однак у часи розквіту корупції та нерівномірного розподілу влади, так звана «ліберальна демократія» стикається із неоліберальною кризою. На сучасному етапі економіки виникає низка проблем, серед яких концентрація капіталу в природних олігополіях і корпоративний контроль стають фактично невирішуваними. Мета статті – проаналізувати політичні передумови трансформації українського суспільства, визначити можливості переходу від ізольованих монолітів олігополій до екосистеми модульної економіки, яка базується на малих або середніх конкурентоспроможних гнучких підприємствах, що є сприятливими для громади. Відповідно до цього відбувається розвиток самокерованого суспільства, яке здатне аналізувати політико-економічну ситуацію та отримати вигоду з глобально доступних можливостей. У статті були використані аналітичний та історичний методи, за допомогою яких проаналізовано перебіг історичних геополітичних подій, зокрема передумови виникнення ліберальної демократії в Україні за радянських часів. У результаті дослідження визначено концептуальну модель саморегульованого суспільства та його основні характеристики. Було розглянуто напрями розвитку економіки країни за допомогою взаємозв’язку систем бізнесу й освіти, що є передумовою економічної стабільності.